Підйом дока №5
В історії Одеського порту є події, що радше нагадують морські епопеї, ніж звичайні виробничі операції. Однією з них стала історія підйому дока №5 — величезної сталевої конструкції, що лежала на дні гавані й, здавалося, назавжди поховала разом із собою славу легендарного судноремонтного заводу.
Свого часу судноремонтний завод «Україна» був потужним і високотехнологічним підприємством, гордістю галузі. Але з початком перебудови все змінилося. Після розпаду радянської держави та краху ЧМП завод раптово залишився без головного замовника. Розірвалися виробничі зв’язки, почали накопичуватися борги, керівники змінювали один одного. Цехи поступово занепадали, обладнання втрачалося, а унікальні спеціалісти залишали підприємство. Молодь сюди вже не приходила. За кілька років колись потужний завод фактично перетворився на руїни.
У 2006 році з метою відновлення вітчизняного судноремонту керівництво галузі ухвалило стратегічне рішення — приєднати завод до Одеського морського торговельного порту. На той момент борги підприємства сягали 30 мільйонів гривень. Проте керівництву порту вдалося зробити майже неможливе: за пів року погасити заборгованість і зберегти тих фахівців, які ще залишалися на підприємстві.
1 квітня 2007 року завод отримав нове життя, ставши підрозділом ДП «ОМТП» під назвою «Судноверф Україна». Робота поступово відновлювалася, однак технічний стан докового господарства залишався складним. Другий і четвертий доки потребували капітального ремонту, а найбільший — док №5 — затонув у вересні 2005 року.
П’ятий док був справжнім гігантом: 217 метрів завдовжки, 40 метрів завширшки, водотоннажність — близько 9500 тонн. Для наочності — це як футбольне поле поруч із двома п’ятиповерховими сталевими будинками.
Поки правоохоронні органи з’ясовували причини затоплення, начальник Одеського порту Микола Павлюк ухвалив рішення, яке багатьом здавалося майже неможливим, — підняти док. Це стало одним із ключових елементів програми розвитку «Судноверфі Україна».
Завдання виглядало майже фантастичним. Підйом плавучого дока — одна з найскладніших операцій у морській інженерії. Під час підйому різко змінюється тиск води, металеві конструкції можуть деформуватися або розірватися, і док знову піде на дно. Не дивно, що за останні 50 років подібні успішні операції майже не проводилися.
Після проведення тендеру порт обрав спеціалізовану компанію з Миколаєва, яка мала досвід складних підйомних робіт і була готова взятися за цей ризикований проєкт.
25 жовтня 2007 року почалася підготовка до операції. Спочатку водолази обстежили затонулий док. Потім відбулася герметизація пошкоджень, вимірювання товщини обшивки, виконано складні інженерні розрахунки. Спеціальне конструкторське бюро за допомогою комп’ютерних програм прорахувало всі навантаження та можливі ризики.
Найважчим етапом став справжній підводний судноремонт. Водолази ремонтували повітряні, вентиляційні та баластні системи просто під водою. Загалом було здійснено близько трьохсот водолазних спусків — іноді під льодом, іноді крізь шар пального.
14 березня 2008 року розпочали монтаж спеціального обладнання, створеного саме для цієї операції. Відомо, що під час підйому об’єкта з дна його вага зростає приблизно в півтора раза — виникає так званий ефект присмоктування. Щоб його подолати, інженери застосували додаткову систему подачі повітря та потужний понтон ПС-1200.
15 березня о 10:00 розпочався вирішальний етап. Повільно, майже непомітно, сталевий гігант почав відриватися від морського дна. Сім годин напруженої роботи — без права на помилку. І нарешті сталося те, у що мало хто вірив: через сім годин величезний док піднявся на поверхню.
Це була справжня перемога інженерної думки, досвіду й наполегливості людей. За оцінками фахівців, підйом п’ятого дока став унікальною подією у світовій морській галузі — операцією, яка не мала аналогів за останні десятиліття.
Історія підйому п’ятого дока стала ще однією яскравою сторінкою літопису Одеського порту й укотре довела: тут немає безнадійних завдань — є лише ті, що потребують сміливості, професіоналізму та виважених рішень. Саме такі події формують справжній характер Одеського порту — неймовірного за своїм духом і можливостями.
